59)"Втеча інтелектуального капітaлу", йогo причини, напрями, наслідки.

На жаль, нам не вдасться уникнути не тільки виїзду простої робочої сили, а й «відпливу умів», причому в багатьох випадках безповоротного. Економічні й професійні мотиви «відпливу умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й своїм статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю сповна реалізувати творчі можливості.

Досвід країн ЄС показує, що внутр ринок роб сили може бути ефективним лише при умові його відкритості по відношенню до зовн ринка. При цьому необхідно зазначити, що це можливе при умові відносної рівності екон та соц стану розвитку країн. Якщо ця умова не виконується то спостерігається процес “відпливу умів”. Цей процес у широкому розумінні слід розглядати з 2-х сторін:

1.внутрішня-виход вчених та спеціалістів з науково-техн сфери у інші сфери націон економіки, безпосередньо не пов’язанні з науковою діяльністю. 2.зовнішня-найбільш кваліфіковані кадри меньш розвин країн залучаються на роботу у досліднецькі та наукові лабораторії більш розвинутих країн.

Цей процес може мати постійний та тимчасовий характер. Тимчасовий відплив набагато перевищує постійний. Однією з форм відпливу є відплив через діяльнітсь спільних підприємств за участю зах фірм. Іншою прихованою формою є запрошення наших студентів, аспірантів і фахівців зах фірмами та універ-ми виїхати на навчання, нерідко за рахунок сторони, яка запрошує.

60)Характеристика світових центpів експорту та imnopTy робочої СИДИ.

Міжнародна міграція робочої сили набуває дедалі глобальні­шого характеру. Сьогодні вона охоплює абсолютну більшість країн світу. Інтенсивне переміщення трудових ресурсів відбувається між державами Європи, Північної й Південної Америки, Африкансь­кого материка, Південно-Східної й Західної Азії. Наприкінці 90-х років загальна кількість мігрантів у світі оцінювалася у 125 млн. чол., що становить близько 2 % населення планети. Ця цифра в 90-ті роки зросла насамперед за рахунок інтегрування в загальносвітовий міграційний процес країн Центральної та Східної Європи.

Зовсім новим пунктом концентрації інтернаціональних загонів робочої сили в повоєнні часи став регіон Перської затоки. Великомасштабна міжнародна міграція робочої сили почалась тут у 50-ті роки, коли внаслідок збільшення видобутку нафти потреба в робочій силі перевищила кількість місцевої. Міграція робочої сили в цей регіон швидко зростала після 1973 р., коли великі прибутки від нафти дали змогу здійснювати масштабні програми розвитку. В 1975 р. немісцеве населення шести основних центрів імміграції в регіоні (Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати) становило 2 млн. чол., у 1980 р. — 4 млн., або 44% загальної кількості населення. Наприкін­ці 90-х років у цих шести країнах, а також у Лівії налічувалося вже 5 млн. чол. іммігрантів, частка яких становить понад 50% усієї робочої сили. Переважну частину арабської міграції забезпечують Єгипет, Ірак, Сирія, Йорданія, Палестина.